«Тобі вибачать все, що завгодно, просто будь тією людиною, хто ризикне та не побоїться, – і все буде добре»
«Тобі вибачать все, що завгодно, просто будь тією людиною, хто ризикне та не побоїться, – і все буде добре»

«Тобі вибачать все, що завгодно, просто будь тією людиною, хто ризикне та не побоїться, – і все буде добре»

image

Історія Павла Федосенка, підприємця з Харкова, засновника піцерії «Daddy’s Pizza»

Які цілі були у твоєму бізнесі до 24 лютого?

Півроку як ми встигли пропрацювати. Якщо казати про плани на 23 лютого, то найперша мета була – «вийти в нуль», тому що за 6 місяців ми так і не вийшли. Були близькі до того, але не вийшло, проєкт був дотаційний. На момент відкриття, мета була більш амбітна, я думав, що буду заробляти з першого місяця. Але не так сталося, як гадалося. За півроку вже думав взяти Q8, не RS-ку, а якусь базову...(посміхається – прим.) Але, якщо серйозно, авжеж, я, наче і не вчорашній, і не 18 років... Але думав, що продукт класний, зараз як понесеться, а вийшло, що одного класного продукту недостатньо. І стало зрозуміло, що не те що для того, щоб заробляти, а для того, щоб вийти з мінусу, – треба гарно попрацювати. Звернулись до хлопців одних, які надали гарний консалтинг щодо маркетингу, позиціювання, просування, почали все це впроваджувати, замовили дуже кльові нові коробки для піци, новий дизайн, вони по-новому повинні були відкриватися, це мало забезпечити нову гарну точку зростання. Це був один із пунктів, за яким ми планували покращуватись. Але кілька днів буквально не вистачило, щоб коробки забрати, – почалася війна.

Про що ти думав вранці 24 лютого?

Вранці 24 лютого я думав про те, що треба було пити менше віскі, тому що до цього я до другої ночі пив. Одним словом, всю війну я проспав, у мене немає цих історій: «Ах, о 5-ій ранку я прокинувся від вибухів..» Ні, я завжди сплю, як немовля, а після 300 грамів віскаря – я спав взагалі чудово. Я прокинувся о пів на восьму, дивлюся – у мене 18 пропущених на телефоні, я одразу подумав: «Хм, щось це означає». Заходжу у телеграм, до журналістського чату, а там журналісти та всілякі офіційні служби, і з 5-ої ранку повідомлення: «Що, що відбувається, прокоментуйте»… Я навіть дочитувати не став, одразу все зрозумів. Зайшов у кімнату до дружини з донькою, вони, до речі, також, як і я, спали міцно, хоча вони не вживали. Я сказав: «Прокидайтесь, почалась війна, ми виїжджаємо». План був визначений завчасно, ми хоча б не витрачали часу на роздуми, суперечки, було зрозуміло, що ми робимо. У мене був план, і я його дотримувався!

Які перші дії ти зробив?

Я почав розсилати гроші працівникам редакції. (Паша є також власником інформаційного ресурсу – прим.). Причому я написав, що у нас є така ось сума на нашому рахунку, можу всім роздати, не думав у той момент, що ці гроші знадобляться для того, щоб редакція працювала потім. Перша думка була така: на нас напали, ну ми їх скоро ви***мо, але щоб люди могли виїхати і якийсь час проіснувати, доки це не відбудеться, треба все роздати. Ну, коротше, комуністом таким став. Хтось погодився, хтось не погодився. І те ж саме було у піцерії. Я розіслав зарплату за тиждень, ну і все.

Як почав перебудовувати бізнес?

Я відвіз дружину з дочкою до кордону з Молдовою, вони поїхали далі до родичів в Італії, ну а я вирішив повернутися до Харкова. На зворотному шляху мене пробило: що там піцерія, що там хлопці. Але насправді у той момент щодо піцерії я не думав. Я думав готувати якісь обіди, але коли зрозумів, що команди немає, всі роз’їхалися, – ідея якось відклалася на потім. Повернувся до неї, коли зі своїм другом, він теж волонтер, роздавили пляшку віскі, і він каже:

– Паш, ну треба тобі відчинятися! – Блін, мені треба відчинятися! Стоп, а люди? – Ну знайдемо. – Ну дійсно, знайдемо.

Ну так і знайшли. Продукти, як не дивно, залишилися в кондиції, все виявилося не так погано. Я знайшов гарних людей, які знали що робити, як робити. Вони оптимізували навіть частину робочих процесів. Ну і понеслось. Отже, все почалося з команди. Вони поряд живуть, а це важливо. А це був ще і той час, коли за таксі могли запросити й 1000 грн, така собі історія. Одразу провели інвентаризацію на кухні, все почистили, перевірили, я одразу зрозумів, що кухня у надійних руках, нічого не треба пояснювати. Реально молодці хлопці, вони вже і підтягнули інших кухарів. Почали оптимізувати частину технічних карт, довелося прибрати деякі позиції піц, для яких треба специфічні продукти, манго, наприклад. Ми намагаємося щось замінити схожими продуктами, там де змогли – оптимізувалися, але щоб це не било по смаку.

Я ціни не підіймав ні на копійку, це була принципова позиція. Авжеж, зараз неможливо вести якусь математику, єдине, що можу сказати, що зараз ми заробляємо. Скільки – нереально підрахувати, через якийсь час за підсумком я зможу це зробити, але зараз це неможливо. У нас немає зараз фіксованих постачальників та фіксованих продуктів, сьогодні ти береш на ринку мисливську ковбаску, а завтра йдеш просто у супермаркет і береш у два рази дорожче, а на третій день з’являється твій постачальник за третьою ціною. Я розумію, що зараз значно змінився фудкост (собівартість виробництва продуктів – прим.).

Каналом продажів, як були, так і залишилися мої соціальні мережі. Якщо 9 місяців тому ми стартували у кривавому океані, то зараз перезапускалися у блакитному. Фореста Гампа пам’ятаєш? Коли він купив судно для того, щоб ловити креветки, спочатку нічого не міг впіймати, тому що у конкурентів були кращі та більші судна, а одного разу, коли почався шторм, він єдиний, хто вийшов у відкрите море і вижив, а усі інші затонули, ну і потім він став мільйонером. Ну це приблизно наша історія! Ми формально запустилися не перші. Але мені вдалося створити певні очікування, хайп (щось на молодіжному – прим.). Нормально все понеслося зі старту. У нас була дуже лояльна аудиторія, ми намагалися будувати бізнес з людським обличчям, як це зараз модно казати. І в перший день ми перевершили нашу найкращу довоєнну касу. У нас закінчилося все – коробки, їжа. Це була субота, а у неділю ми вже зробили вихідний, щоб підготуватися та банально знайти коробки.

image

Які можливості та тренди бачиш у своїй галузі зараз?

Головний тренд зараз – відчинятися! Це головне, жарти жартами, але все інше – вторинне. Люди готові зараз багато вибачати, влізти у твою шкуру, ставитися з розумінням. Авжеж, ми намагаємося якусь планку сервісу тримати, але якщо до війни доставка була до 1 години, то зараз це просто неможливо. Авжеж, бувають різні ситуації, від яких в мене горить. Наприклад, нещодавно везли 3 великі піци на станцію метро, люди замовили за телефоном, оплата готівкою. Адміністратор зв’язується з ними, каже, що замовлення у дорозі, можете виходити. Вони запитують – а яка сума? Їм називають суму, вони кажуть, що у нас стільки немає і просять привезти 3 маленькі піци. Я дуже збентежився (так Паша намагався уникнути слова ах*їв – прим.), обурився таким ставленням до нашої праці, до життя наших кур’єрів. Людина реально ризикує життям, коли доставляє замовлення, кухарі замість того, щоб сидіти десь у сховищах, – виходять на роботу, у цех та готують. З тими клієнтами, що нахабно ставляться до чужої праці – нам не по дорозі. Але це поодинокі історії, авжеж. Це, скоріш, виключення. Але все потроху повертається до норми, якщо два тижні тому нам казали – та нам все одно коли, що, просто привезіть піцу, чайові – 100 грн? Та залишіть собі! А зараз вже кількість питань збільшується, все повертається. Отже, головний тренд зараз – просто відчинятися. Тобі вибачать все що завгодно, просто будь тією людиною, хто ризикне та не побоїться, – і все буде добре.

Які навички Тобі допомагають зараз працювати?

Насправді яке було у мене завдання:  я хотів запустити піцерію, хотів забезпечити працівників роботою та харків'ян – смачною піцою. А сам при цьому – продовжувати займатися волонтерською діяльністю, я не хотів потонути в операційній роботі. Тому спочатку хотів налагодити усі процеси, максимально побудувати систему, щоб вона працювала без моєї участі. Напевно, саме ця навичка і допомогла найбільше. Зараз приділяю час функції контролю, і доволі рідко можу сам відвезти замовлення. Буває так, що кур’єри відмовляються на деякі адреси виїжджати. Я не змушую людей, розумію, що це ризик, все має бути добровільно. Тому іноді доводиться підробляти кур’єром, але це більш виключення.

image

Як захистити свій бізнес зараз?

Ну у нас своє ППО стоїть. (сміється – прим.) Ну насправді, ну як? По-перше, треба визнати, що усі ми під Богом ходимо, сьогодні тобі прилетить чи не прилетить, чи прилетить у сусідній будинок, – ніхто не знає, це треба прийняти. У нас цех розташований в більш-менш безпечному районі міста. Будівля більш-менш надійна, правило «двох стін» кілька разів використовували, вибігали, коли щось недалеко прилітало. Але це все лотерея, врятує від «Граду», наприклад, але не від «Іскандеру». Що стосується співробітників – зрозуміло, що більше за інших ризикують кур’єри. І нам найближчим часом пообіцяли «підігнати» бронежилети, але я сумніваюся, що вони в них будуть їздити. Якщо у людини достатньо відваги щодня їздити містом по всім районам, і він це зараз робить без захисту, я дуже сумніваюся, що хтось буде їх носити. Але моя справа – їх знайти. Хоча, був випадок, коли кур’єру «посікло» машину під час вибухів. Під час доставки замовлення на «Героїв Праці» (територія Північної Салтівки у Харкові – прим.), почало прилітати, тож він і почав на машині тікати через двори, але пару уламків все одно прилетіло.

Які цілі ти зараз ставиш перед своїм бізнесом?

Ті показники, які ми зараз демонструємо – мене влаштовують. У будь-якому разі є виробничі потужності та той максимум, ще трохи, і ми його досягнемо. Ми працюємо менше, ніж до війни, при цьому, продаємо у два-три рази більше. Можливо, будемо думати про розширення, шукати нову кухню, з цієї ми вижали майже максимум. Але я про це мало зараз думаю, тому що зібрати нову кухню в умовах війни – це важко, більш реальний варіант – заїхати до тих, хто виїхав та не планує відчинятися. Будемо думати, коли вийдемо на пік можливостей і на ньому протримаємося якийсь час. Мене більше хвилює, що ми будемо робити після перемоги. Про це я думаю частіше. Є підозра, що наш не найбюджетніший продукт може виявитися незатребуваним після війни. Я думаю, що коли переможемо, почнемо зводити дебіт з кредитом, зрозуміємо, що економіка просіла, а у людей не буде коштів платити за цей продукт. Можливо, доведеться змінювати концепт, зачинятися точно не хочеться. Я сподіваюсь, ми знайдемо найбільш відповідний формат, щоб продовжувати роботу. Ну або іноземці продовжать донатити наше підприємство і після війни, ми залюбки будемо годувати харків’ян. (майже 2000 піц задонатили люди з усього світу на піцу для захисників, медиків, рятувальників та волонтерів Харкова після сюжету про історію Паші у західних ЗМІ – прим.)

Хто тебе надихнув у цій війні?

В першу чергу мене надихають ті люди, які захищають нашу країну зі зброєю в руках. Особливо, ті люди, для яких це не основна професія, вчорашні адвокати та бізнесмени, депутати. Для мене це герої, я вважаю, що це найкращі люди нашої країни. А таких багато серед моїх знайомих, і ти ніколи б не подумав, що ці люди на таке здатні, та це той випадок, коли ти приємно здивований. Мене надихають наші волонтери. Знову таки, багато таких, що я б ніколи у житті не подумав би, що вони будуть таким займатися – зараз волонтерять, мотаються цілими днями, розвозять їжу. Але знаєш, якщо узагальнити, надихають люди. Так, надихають люди! Купа зовсім нереальних історій про людське ставлення, про емпатію, про благородність. У довоєнний час ти почув одну таку історію, і ти такий – вау, оце круто! А зараз ти щодня з цим стикаєшся, і думаєш – ну це неможливо, ну як так? І такі фантастичні історії все відбуваються і відбуваються. Люди – це найцінніше, що дала нам війна.

image

Як закінчиться війна?

Я не буду оригінальним, якщо скажу, що війна закінчиться нашою перемогою. Я впевнений, що у нинішньому форматі процес перемовин ні до чого не призведе. Я думаю, що для перемоги нам доведеться вбити ще пару десятків тисяч окупантів, показати, хто батя у будівлі. В цілому, усі війни закінчуються з позиції сили, рідко яка війна закінчується тотальним знищенням супротивника. Врешті-решт, все вирішується під час перемовин, просто питання – на яких умовах. Я впевнений, що ще якийсь час пройде і терези схиляться у наш бік. Війна закінчиться тільки після наших серйозних військових успіхів, в дипломатію в нинішніх умовах я не вірю. Коли ми покажемо, наскільки ми сильні, коли ми покажемо, наскільки божевільна ідея захоплення України, коли ми почнемо відвойовувати наші захоплені міста, – стане зрозуміло, що нас не зламати, – тоді на наших умовах буде відновлено мир. Ну або Шойгу поплавить, і він застрелить Путіна, – теж непоганий варіант, але він менш ймовірний.

Замовити піцу:

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/igor-klyuchnik

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/serpstat-ukrainian-digital-in-war-conditions

icon
together4victory - шукай можливості для бізнесу

Будемо раді зворотному зв’язку!