«Ми повинні працювати, волонтерити й робити так, щоб Україна не сходила з перших шпальт, та пришвидшити перемогу»
«Ми повинні працювати, волонтерити й робити так, щоб Україна не сходила з перших шпальт, та пришвидшити перемогу»

«Ми повинні працювати, волонтерити й робити так, щоб Україна не сходила з перших шпальт, та пришвидшити перемогу»

image

Інна Ярова — українка, співвласниця родинного ресторанного бізнесу мережі “Dobro&dobro cafe”, “Sushi:sushi cafe” і “Prosecco oyster bar”. Це понад 20 закладів у 8 містах Польщі та Чехії.

З перших днів війни родина Ярових разом зі своїми закладами відкрили пункти гуманітарної допомоги в кав'ярнях, збирають кошти для допомоги українцям та беруть участь в інформаційному штабі разом з іншими лідерами думок в Польщі.

Про те, як це, прокинутись українцям за кордоном 24 числа, про бізнес і допомогу з Польщі та про власні емоції та плани ми поспілкувались з Іриною.

Розкажіть трохи про вас, про ваш бізнес та чим ви займаєтесь в Польщі?

Ми живемо в Польщі вже сьомий рік. Розвиваємо мережу кав'ярень “Dobro&dobro cafe”, а  також мережу “Sushi:sushi cafe” і “Prosecco oyster bar”. Розвиваємо це у восьми містах Польщі та в Чехії. Витримали коронавірус і зараз теж намагаємось розвиватись. Переважна частина працівників нашої команди — це українці.

Я чув, що в коронакризу ви навпаки відкрили багато нових закладів?

Так, це насправді цікава ситуація, тому що, ми дійсно тяжко переживали та переживаємо досі коронавірус, оговтуємось від локдаунів, але саме на цей час прийшлося найбільше відкриттів кав'ярень і суші-барів. Власне і проєкт “Sushi:sushi cafe” з'явився у нас під час Коронавірусу, першого локдауну. І ми повідкривали кав'ярні в Чехії, і в Кракові, і в Гданську відкрили, в Каліші, Лодзі, тобто дуже багато міст за часи Коронавірусу, хоча це найскладніший період для нашого розвитку був. І для життя, взагалі.

Джерело: Інстаграм @yarova_inna
Джерело: Інстаграм @yarova_inna

Зато це був гарний досвід для сьогодення. Чи торкнулась війна в Україні якось вашого бізнесу, чи є в Польщі складнощі, пов'язані з цим? Чи схоже це якось на коронакризу?

Конкретно нашого бізнесу, мабуть, ні. Тому що вона відбувається все-таки в Україні, на жаль. І багато хто в Польщі не відчуває цього і не знає.

Одне діло — подивитись по телевізору, друге діло — це дивитись по телевізору, знати, що там твої друзі, батьки й рідні,  а третє — бути там.

Звичайно, ми тут спостерігаємо це, і ми переживаємо, тому що ми українці, але не впевнена, що багато польських бізнесів напряму відчули це.

Але бізнес переживає це на рівні макроекономічних чинників, тому що інфляція, здорожчує ціна на пальне, як результат війни в Україні. Але глобально не впевнена, що всі місцеві поляки відчувають на своєму бізнесі, що йде війна.

Які були цілі особисто у вас та ваших проєктів до 24 лютого?

В нас є велика ціль, в мережі, — розвиватися, відкривати нові локалізації й так далі. Вона залишилася навіть під час війни.

Мої особисті цілі, звичайно, змінилися з війною, тому що ти переоцінюєш банальні речі, такі як: поїхати до мами, зустрітися з друзями.

І зараз хочеться простих речей, а вже потім високих матерій.

Тому з'явилося багато нових простіших і значно важливіших цілей: зустрітися з усіма друзями в Києві, поїхати з батьками кудись, приїхати додому, навідатися до дідуся.

Але з'явилося переживання у зв'язку з війною, така гостра потреба безпеки, і тому я не можу собі дозволити зараз з маленькими дітками поїхати в Україну, тому що це досить небезпечно.

Джерело: Інстаграм @yarova_inna
Джерело: Інстаграм @yarova_inna

Як ви зустріли ранок 24 лютого?

Я пам'ятаю дуже добре цей ранок.

Ми прокинулися і чомусь я зайшла в чат з батьками, і мама написала:”Війна!!!”, — от…і знаки оклику.

І ми такі: ”Що, що, що?”

Почали дивитися, відкрили новини. Ну і все.

І, в принципі, день пішов наперекосяк, потім місяць наперекосяк.

Ми практично не займалися бізнесовими задачами. Команда запиталася: ”Чи потрібна якась допомога, що ми можемо зробити?”, — ми сказали: “Будь ласка, працюйте, дайте нам можливість бути там, де ми є, і займатися тим, що ми зараз відчуваємо.”

І саме завдяки нашій команді, якій величезне “Дякую”, ми могли волонтерити, зустрічатися, займатися закупкою перших необхідних речей, збирати гуманітарну допомогу.

Це дозволило хоч трішечки допомагати, тому що, перебуваючи закордоном, кожен українець відчував на початку таку провину, що ми тут в безпеці, ми можемо спокійно ходити містом.

Навіть коли ми вперше за тиждень ми вийшли з дітьми на майданчик, і я ходжу і думаю: “Боже, от я можу дихати, бачити те сонце, обіймати дітей, а мої друзі тікають, ховаються в метро”, і відчуваєш себе, типу: “А я, взагалі, можу насолоджуватися сонцем і свободою, так?”.

Але потім приходить розуміння, що все сталося так, як сталося. І треба навпаки цінувати, дякувати за життя і за безпеку, а не думати, що: “О, Боже, мені дісталася безпека, а хтось страждає”. Значить, так мало бути.

Я дуже погано, чесно кажучи, пам'ятаю цей місяць перший.

Просто якийсь вирізаний з життя період. Він і зараз такий, не відновився, але тоді взагалі було дуже складно. І з допомогою українцям ти ніби цілий день копошишся, а не розумієш, чи це комусь допомагає, чи не допомагає?

Чи змінились у вас плани після закінчення цієї війни? Наприклад, більше уваги приділити українській території? Мені здавалося, що це такий особистий ваш принцип внутрішньокомандний —  залучати якомога більше українців саме з України?

Ні, в нас немає якогось такого спеціального принципу, так виходить. Дійсно, наша команда складається переважно з українців, але якось щоб була спеціально така стратегія — немає.

На рахунок інтеграції в Україну: звичайно нам би дуже хотілося мати кав'ярні в Україні, але тому, що ми там не живемо наразі, ми в пошуках франчайзі або партнера, який зміг би повноцінно цим займатися.

Це точно повинна бути людина з досвідом,  тому що ринок відрізняється від польського, він перенасичений класними гастрономічними концептами, ідеями та закладами. Тому ми не могли собі дозволити просто відкритися, наприклад, з партнерами без досвіду, бо ми не там. І нам дуже складно буде поїхати, якщо щось сталося, виїхати просто чи вислати менеджера — трошки складніше, аніж бути в  Україні. Тому ми дуже обережно підходили до відкриття закладів в Україні.

Зараз таких стратегічних планів на найближчий рік немає, хоча вони були до війни. Я поясню свою позицію, і, можливо, вона буде не дуже популярна, але треба почати з того, що я однозначно вірю, що ми виграємо, і ми вже виграли.

Але питання в тому стоїть, як швидко стабілізується все в Україні. І я, як підприємець, повинна завжди зважати на ризики для мене, для команди, для бізнесу.

І мені здається, що війна так швидко повноцінно не завершиться, навіть якщо вона закінчиться на полі бою, то дипломатично ще будуть вирішуватись якісь питання протягом тривалого часу. Навіть якби сьогодні Росія сказала: ”Все, ми капітулюємо”, — то не було б так, як ми хочем, тому що, згадуючи, навіть, другу світову війну, війська німецькі відходили, вони мінували, вони ще дуже багато зла зробили на території тих країн, якими вони відступали. Така сама історія, на жаль, напевно, нас чекає в Україні.

Другий момент — це навряд чи хтось буде сильно інвестувати в бізнеси. І тут я прошу не плутати. Так, звичайно, будуть інвестувати в інфраструктуру, країни будуть одна наперед одну давати нам гроші, щоб відновлювати дороги, заводи, фабрики, дійсно інфраструктурні об'єкти й так далі., але живому бізнесу, особливо малому і середньому, гроші ніхто не буде давати.

Тому що ми будемо ще, на жаль, тривалий час, країною, яка живе біля сусіда-шизофреніка, який може пальнути ракетою по чому йому би не хотілося.

І, на жаль, це дуже непривабливо з точки зору інвестицій в Україну.

Мені дуже хочеться помилятися і щоб хтось через рік сказав: “Інна, а ти в інтерв'ю говорила так, а  насправді все сталося набагато-набагато краще”, — але поки що та тенденція, яку я бачу зі сторони, виглядає не дуже привабливо.

Мені дуже хочеться… Я вірю, що все буде класно, але не одразу. А значить, у своїх стратегічних планах і в планах свого бізнесу я, на жаль, не можу поставити Україну на перший щабель, хоча мені дуже б хотілося.

І якщо так станеться за кілька місяців, що я побачу потенціал, я побачу стабільність і безпеку в Україні, я, звичайно, з радістю відкрию кав'ярню в улюбленому місті світу, особисто для мене, — в Києві.

Джерело: Інстаграм @yarova_inna
Джерело: Інстаграм @yarova_inna

І Харків другий)

Ну я в Харкові не була, я не знаю, мабуть, там теж класно. В мене, як виявилося, багатенько знайомих з Харкова. І навіть один знайомий перебуває постійно в Харкові. І кожного вечора я заходжу у Facebook для того, щоб почитати зведення новин із Харкова: як там, хто куди відступає-наступає, як садять квіти, як себе почуває Харків. І в мене така навіть якби маленька радість — почитати його і зрозуміти, що в Харкові все не так страшно, як нам здається з новин. Як мінімум, як від людини, яка там безпосередньо живе.

Місто поступово оживає, повертаються люди…

Хай так і буде, хай так і буде!

Але війна триває. Коли все закінчиться, запросимо вас до нашого міста, проведемо екскурсію, тому що в Харкові є дуже багато чого цікавого. Ми завжди, коли з кимось спілкуємося, кажуть, що Харків — це такий бетон, хрущовки, заводи та все. Але Харків — це столиця конструктивізму. В нас є дуже багато чого архітектурного цікавого, приїздіть, будь ласка, ми вам все покажемо і розкажемо.

Я з радістю. Ми взагалі так жартуємо, що ми цього літа повинні взагалі поїхати в український Крим. Дай Боже.

Чи є хтось, хто надихнув вас з українців своїми діями зараз?

Дуже багато людей проявили себе правильно. Я б нікого конкретно не виділяла, тому що обов'язок кожного під час війни — бути на своєму фронті й робити те, що ми можемо, робити добре.

Хтось може транслювати правильну інформацію через свій інформаційний канал. Хтось може, в кого немає великої аудиторії, виходити на акції. Хтось — збирати гуманітарку. Хтось — виходити, блокувати фури (мій чоловік Олег був також причасний до цього). Кожний на своєму фронті працює.

Дивно, коли це не так, дивно, коли ти нічого не публікуєш, не транслюєш світові війну, яка не повинна зійти з перших шпальт газет. Бо якщо Україна зійде зі шпальт, то війна перейде в максимально затяжну стадію.

Тому дуже важливо було виграти Євробачення, тому дуже важливо було, щоб ми якомога частіше з'являлися в ЗМІ.

Тому не має в мене кумирів в цей час, я пишаюсь абсолютно кожним українцем або не українцем, а іноземцем, який підтримує Україну і робить все, що він може, на своєму фронті, бо так має бути.

Я був радий познайомитися з Вами особисто. Я сподіваюся у Вас буде сьогодні гарний настрій, дякую, що почали день з розмови зі мною.

Якщо в мене залишилась одна хвилина, то я хотіла сказати, що “все буде Україна”, ми повинні працювати, волонтерити та робити так, щоб Україна не сходила з перших шпальт. Та пришвидшити перемогу.

А якщо хтось бажає розвивати бізнес, в тому числі в Європі, — я запрошую стати нашим франчайзі, нашим партнером і розвивати кав'ярні, суші й просекко-бари у світі разом.

Джерело: Інстаграм @yarova_inna
Джерело: Інстаграм @yarova_inna

Про бізнес в Польщі:

Dobro&dobro cafe:

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/yuriy-fylyuk

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/igor-klyuchnik

icon
together4victory - шукай можливості для бізнесу

Будемо раді зворотному зв’язку!