«Зараз дивлюсь на все, як на чистий аркуш, як на початок чогось нового»
«Зараз дивлюсь на все, як на чистий аркуш, як на початок чогось нового»

«Зараз дивлюсь на все, як на чистий аркуш, як на початок чогось нового»

image

Ігор Ключник — актор, співзасновник театрів “Прекрасні квіти” та “Нафта”, школи акторської майстерності “Тісто”. А також один із засновників благодійної організації “Rescue Now”, яка вже евакуювала понад 6 760 людей (станом на 13.05), прийняла більш як 50 тисяч дзвінків та розвезла 300 тонн гуманітарної допомоги.

Поговорили про допомогу, бізнес, творчість та Україну.

Які проєкти та цілі були в тебе до 24 лютого?

Почну з творчих проєктів. З театром «Прекрасні квіти», де я залишаюсь актором і досі, ми планували українські гастролі. І в нас були розписані три, або чотири фестивалі в Європі: Португалії, Німеччині, Польщі… Через тиждень ми мали бути вже у Португалії.

Також продовжувала працювати школа акторської майстерності «Тісто», яка допомагає людям зі soft-скілами, з комунікацією. І яка взагалі є ніби симулятором життя, де за допомогою акторських технік можна прокачати себе. Ми тільки-тільки провели стратегічні сесії. Плани на цей рік були грандіозні.

Ще ми з дружиною розробляли один великий проєкт, який був пов'язаний з масажем. Головною його місією повинна була стати допомога людям чути себе та свої відчуття через тіло. У психології через мозок можна дійти до тіла, а ми вирішили діяти навпаки, бо тіло зберігає всі травми та тривоги. 23-го лютого в нас був вже відпрацьований концепт, бренд стратегія, комунікаційна стратегія, айдентика, архітектурний проєкт. І зранку 24-го лютого ми повинні були переїжджати до Києва, щоб відкритись там.

Про що ти думав вранці 24 лютого? Як цей ранок розпочався?

Він розпочався десь о 4:55. Я не вірив, що може початися війна, що взагалі це реально. Я довго не слідкував за новинами. Все що чув, може свідомо, може не свідомо, я блокував. І тільки останні кілька днів потрошку почав впускати в себе цей пронизливий страх.

24-го я прокинувся від відчуття, що ось-ось може щось початися. Я просто лежав, моє тіло так завмерло, як «бий, біжи або замри». У цей момент і почалося.

Оскільки ми живемо на Олексіївці на верхньому поверсі, нам якраз відкривалась панорама в бік П’ятихаток. Вже через секунду ми стояли біля вікна і бачили ці вибухи. Тоді цей страх розширився до неймовірних масштабів. Я такого ще ніколи не відчував. Через декілька хвилин ми вже сиділи у ванній і міркували: що робити, кому дзвонити, куди їхати, тікати. Було важко прийняти рішення. Зібрати родичів, речі… На все це нам знадобилось 5-6 годин. А потім ми чотири доби добирались до Західної України й вже там відходили від шоку.

Що ти почав робити зі своїми проєктами після 24-го лютого?

В перший тиждень ми видали заробітну плату всім хто був на ставці, щоб наперед підтримати працівників до кінця місяця. Що стосується театру: тут я просто поставив гастролі на паузу.

Але насправді опинившись в безпечному місці, я не думав про проєкти та бізнес. Насамперед я думав про людей. Спочатку, для мене було важливим вивезти рідних та близьких якомога далі від небезпеки.

Джерело: Instagram Ігоря @klu4
Джерело: Instagram Ігоря @klu4

Паралельно, якщо була можливість, я писав людям з команди, питався, хто де, чи можу я бути їм чимось корисний. Ми об'єднувались і допомагали один одному, наприклад, у прокладанні безпечних маршрутів.

Потреба допомагати в мене виникла майже одразу. Я дзвонив волонтерам в Івано-Франківську область і казав, що маю авто, і можу щось чи когось розвозити. Але на свою пропозицію не отримав жодного фідбеку.

Так я зрозумів, що маю два шляхи: 1) я буду щось придумувати та робити самостійно; 2) я почну допомагати тим, хто вже щось робить.

Я вибрав другий шлях. Зараз розумію, що це було правильним рішенням, бо навряд чи я мав ресурси взяти все на себе.

Тож я почав дивитися, що роблять мої друзі. Так вийшов на зв'язок з Віталіком Бандурою, і запропонував свою допомогу. З цього моменту почалась моя діяльність у благодійному проєкті «Rescue Now». Я приймав дзвінки, Віталік відповідав за загальний менеджмент та залучення фінансування, а наш третій партнер, Міша Чорноморець, займався евакуацією мирного населення на своєму авто.

Такими були мої перші кроки після 24-го лютого.

Джерело: Instagram Ігоря @klu4
Джерело: Instagram Ігоря @klu4

Які подальші етапи розвитку «Rescue Now»? Проєкт існує лише на запит часу, або ви в ньому знайшли свій сенс, своє призначення, і «Rescue Now» може мати свій шлях і після війни?

Дійсно, «Rescue Now» починався як проста волонтерська діяльність, де були три людини: Я, Міша і Віталік. Ми почали з евакуації людей в більш безпечні міста, такі як Дніпро та Полтава. Але проєкт дуже швидко почав зростати, завдяки чому з'явилися нові фокуси та напрямки.

Сьогодні  «Rescue Now» — це вже благодійний фонд який займається евакуацією людей і доставленням гуманітарної допомоги на сході України. Ми маємо склади у Харкові, Полтаві, Дніпрі.

В цифрах на цей момент (інтерв'ю від 13.05 — прим. ред.) в нашій команді працює вже близько 220 людей. Ми евакуювали 6 760 людей, з них 468 важкохворих, лежачих, і тих, яких нікому зустріти. Але завдяки тому, що в нас є люди, які готові їх приймати, ми знайшли житло близько 260 людям, які його потребують. Треба зазначити, що на тому ж транспорті, на якому виконується евакуація, наша команда розвозить гуманітарну допомогу до Харкова. На цей час, це вже понад 300 тонн. Також майже з перших днів у нас працює гаряча лінія. На цю мить, я думаю, в нас більш як 50 000 дзвінків і звернень. Це відповідає на питання, що таке «Rescue Now» зараз.

Щодо планів і того, що з цього може вийти. Я відчуваю, що це вже не просто волонтерська діяльність, а щось більше. Наприклад, сьогодні ми розв'язували питання, які врятувати життя людини. Для мене зараз це основна моя діяльність. І в ній я знаходжу багато енергії від команди, від людей, які тут зібрались. Не дивлячись на те, що зовні відбуваються жахливі події, ця енергія побудована на відчутті радості.

«Rescue Now» — це місце, де ми можемо підтримати один одного. Тут ми допомагаємо з турботою, бо для нас це важливо, хоча могли б просто евакуювати людей. Волонтери «Rescue Now» створюють повний цикл допомоги для людей, що потребують: вивозять, годують, знаходять прихисток. І якщо ці люди захочуть, ми можемо їх повезти далі за кордон і допомогти у розв'язанні проблем, з якими вони можуть зіштовхнутись. Я навіть жартував, що «Rescue Now» ніби туристична агенція, яка робить виїзди до Полтави й Дніпра, all inclusive, безкоштовно. Так, найголовніше, що ми все це робимо безкоштовно.

Наша команда готує кожен день близько 10 000-11 000 гарячих обідів. Тож зараз витрати проєкту в день десь 5 000-6 000 $. Це вже така машина, яку не можна назвати просто волонтерською організацією. Я вірю що з такою командою і з таким зарядом енергії ми зможемо зробити ще багато чого після перемоги: повертати людей, відбудовувати місто, допомагати бізнесу в Україні. Роботи буде достатньо. Для мене це стане важливою працею з людьми, бо це те, що я робив раніше у своїх проєктах.

Джерело:

Чи вдалося відновити бізнес-проєкти, які були? Чи взагалі ставив собі таку мету?

Як я вже казав, театр поки на паузі. Деякі наші хлопці продовжили цю працю. Наприклад, один з них, Артем Вусик, приїхав до Львова, відкрив новий театр і залучає до нього переселенців.

Що стосується школи «Тісто», то ми тільки зараз почали знов комунікувати й взагалі міркувати, як можемо стартувати. Мені здається, що у людей почав проходити період шоку, і в них з'являється запит на те, щоб робити щось далі. Отже, вже можна переходити до наступної терапевтичної стадії, щоб допомагати людям адаптуватися, шукати нові способи комунікації. У мирний час «Тісто» могло закривати цю потребу, зараз тим паче. Тож, тільки тепер, після невеличкого перепакування, ми плануємо запускати нашу діяльність знов.

А ось проєкт з масажною поки на паузі. Для нього потрібно багато часу. І зараз людям не до цього.

Які ти бачиш можливості у своїх нішах? Які основні тренди?

В мене свій етап прийняття цієї ситуації й пристосування до неї. Зараз дивлюсь на все, як на чистий аркуш, як на початок чогось нового.

Якщо говорити про тенденції, які можуть з'являтися. Я бачу тренди на гейміфіковані підходи в усьому. Також я розумію, що багато чого ми будемо відновлювати та будувати заново: економіку, бізнес. Це створить інновації в різних сферах. Наприклад, в області державної та недержавної освіти. Мені здається, що там буде великий прогрес.

В культурній ніші, також відбудеться великий стрибок, бо людям треба буде пережити все, що трапилось. І культура перша відреагує на це. Вона буде транслювати весь біль, який ми переживаємо. На мою думку, негативні відчуття необхідно проживати, проговорювати, висвітлювати всі страждання, щоб скоріше вийти з цього стану та не закапсулювати травму. Нам всім треба кудись діти агресію, злість. І я думаю, що саме це зіграє вибухову роль у пласті культури після закінчення війни. Ми, наша країна, вже на такому рівні, що зможемо прожити та пережити цей біль усі разом. І після того станемо найсильнішою нацією.

Джерело: Instagram Ігоря @klu4
Джерело: Instagram Ігоря @klu4

Які навички тобі допомагають працювати зараз?

Дуже класне запитання! Впродовж цих двох місяців було таке відчуття, що мене закрутило в якомусь штормі, і зараз викинуло на берег. Тож тільки тепер я можу подивитись на те, що відбувалося, зі сторони. Раніше в мене було відчуття, що це не я, а через мене хтось все робив.

Як казав один знайомий: «Це як у спорті: ти відпрацьовуєш удари, і коли трапляється якась ситуація, твої навички спрацьовують автоматом». І я почав рефлексувати: що саме мені допомогло в тому, що я зараз маю. По-перше, комунікаційні скіли у роботі з командою. Навички чути людей, здатність до гнучкого управління. Також важливим був скіл роботи онлайн, який я здобув минулого року, проживши 4 місяці за кордоном. Тоді я був змушений навчитися працювати з командою на відстані. Було дуже важко. Але зараз я розумію, що це допомогло мені швидко створити команду, не бачившись з нею.

Ще не останню роль зіграли організаційні навички у розв'язанні питань і побудові структури. І довіра людям — це дуже важливий скіл, щоб делегувати.

Ну й енергія, про яку я казав. Вона з'являється від радості. Наша команда заряджається тим, що ми робимо та результатами. Тож ще однією важливою навичкою стало вміння побачити в людях, що вони можуть і хочуть робити. Міксуючи ці дві речі, ми змогли досягти максимального результату в нашій волонтерській діяльності.

Які зараз ставиш перед собою цілі?

Зараз мої найголовніші цілі стосуються благодійного фонду «Rescue Now». По-перше, доробити організаційну структуру в вигляді прописаних процесів всіх відділів. Не тільки правильно зафіксувати на папері, але й зробити так, щоб це було цікаво всім, і воно працювало. По-друге, я маю завдання створити стратегічну візію нашого проєкту більш ніж на 1 місяць. Зробити це з командою. По-третє, продовжувати розвивати відділи, в яких я працюю. І, мабуть, одне з головних завдань — упакувати корисність, яку люди можуть отримати, прийшовши до нас на роботу волонтерами. Адже в «Rescue Now» вони не тільки отримують місце, де можуть допомагати іншим, а й мають можливість вчитись. Зараз в рамках нашої діяльності люди можуть пройти невеличкий MBA і вийти з цього проєкту взагалі сеньйором.

Хто тебе надихнув у цій війні?

Люди. Українці.

Мене надихає читати про подвиги, які роблять українці. Надихає відчуття єдності. Надихають люди, які зараз зі мною працюють. Волонтери, які розвозять їжу у дуже небезпечні зони. І та частина команди, яка знаходиться в Харкові та працює там… Ми їх називаємо героями. Бо, ріллі, вони герої.

Та насправді ми всі герої, бо кожна дія учасників нашої команди — це допомога іншим, чи взагалі рятування чийогось життя.

І останнє запитання: як закінчиться війна?

Перемогою.

Джерело: Instagram-сторінка @rescue.now
Джерело: Instagram-сторінка @rescue.now

Дізнатись більше про Rescue Now:

Допомогти донатом:

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/inna-yarova

https://t4v.super.site/business-opportunities/articles-interviews/pavlo-fedosenko

icon
together4victory - шукай можливості для бізнесу

Будемо раді зворотному зв’язку!